Опитування
Оцініть роботу сайту:
5
4
3
2
1

Архів новин
Жовтень 2018 (18)
Вересень 2018 (20)
Серпень 2018 (2)
Липень 2018 (4)
Червень 2018 (12)
Травень 2018 (41)
Корисні посилання
  • 8-11-2011, 14:19
  • 813
  • 0

 Наші ветерани – золотий фонд історії коледжу

 

Викладачі-ветерани

 

Ветерани педагогічної праці – це наше минуле та майбутнє, золота скарбниця нашої історії, пам'ять, яку потрібно шанувати, - це люди, які знають ціну життя та є взірцем для наслідування. Гордістю нашого колежу є викладачі, які вибрали саме цю нелегку, але відповідальну стежину в своєму житті – виховання молодого покоління, яке творить та розвиває культуру України.

Життя та діяльність ветеранів коледжу висвлітені в документальних джерелах та світлинах, які знаходяться у музеї історії коледжу

 

  • 28-03-2018, 15:04
  • 217
  • 0

Світлій пам’яті

сподвижника театральної справи

Віктора Петровича Ободовського

 

Світлій пам’яті сподвижника театральної справи Віктора Петровича Ободовського

 

 

Саме сьогодні, 28 березня, міг зустрічати свій 71 день народження чудовий колега, багаторічний незмінний завідувач відділом «Видовищно-театралізовані заходи» нашого коледжу, прекрасна людина, яскрава сильна особистість, незабутній мудрий педагог-наставник, високопрофесійний театральний режисер - Віктор Петрович Ободовський.

Ще будучи студентом Київського державного інституту культури (навчався за спеціалізацією «Театральна режисура»), Віктор Петрович мав нагоду працювати на сцені національного театру імені І.Франка, де на найкращих професійних зразках міг занурюватися та осягати сутність і тонкощі режисерського задуму вистави, цілісність сценічної дії, роль акторського ансамблю і мізансцен, можливості сценографії, освітлення, музичного оформлення. Усі знання та вміння він пізніше передавав не одному поколінню студентів, адже працював у нашому коледжі на посаді викладача режисерських дисциплін ще з 1973 року.

За час роботи в коледжі проявив себе як здібний сумлінний викладач, що досконало володів методикою викладання спеціальних дисциплін і проводив значну роботу по методичному забезпеченню навчально-виховного процесу. Підготував методичні розробки і доповіді «Методика підготовки та проведення театралізованого концерту», «Принцип організації сценічного простору», «Організація та методика підготовки театралізованого свята», «Педагогічні принципи К.С.Станіславського та їх значення в процесі викладання фахових дисциплін». «Акторська майстерність у вищій школі мистецтв І-ІІ рівня акредитації», «Лесь Курбас і його режисерсько-педагогічна практика»; залишив на відділі цикл лекцій з навчальних дисциплін «Сценарна майстерність», «Сценічна мова», «Декоративно-художнє оформлення театралізованих заходів» та начальний посібник «Природа мистецтва художнього читання», яким і сьогодні користуються колеги та студенти спеціалізації.

Але найулюбленішою його цариною був театр – практична робота над виставою. За період роботи у своїй творчій майстерні він здійснив ряд постановок за творами української та світової драматургії. Особливо значними були вистави за п’єсами таких драматургів як Вільям Шекспір – «Приборкання норовливої», Жан Батист Мольєр – «Міщанин-шляхтич», «Лікар мимоволі», Денис Фонвізін – «Недоросток», Федір Сологуб – «Біда від ніжного серця», Марко Кропивницький – «По ревізії», Антон Чехов – «Ведмідь», Михайло Старицький – «За двома зайцями», Борис Лавреньов – «Сорок перший», Микола Куліш – «Отак загинув Гуска», Федеріко Гарсіа Лорка – «Дім Бернарди Альби», Броніслав Нушич – «Звичайна Людина», Олексій Макайонок – «Трибунал», Євген Шварц – «Звичайне диво», Леонід Філатов «Про Федота-стрільця». Також здійснив постановку художньо-публіцистичних вистав: «Гортаючи сторінки байок» за творами Леоніда Глібова, естрадно-сатиричні вистави – «Фантасмагорія одного сновидіння», «Пандемія кохання», «Час пік», «Осінній зорепад», «Театральна ендорфінія», естрадне ревю «Мімікрія-фарш».

Він плідно працював і на ниві масової режисури. Ним були написані та втілені в життя сценарії різноманітних масових театралізованих видовищ.

Віктор Петрович Ободовський, будучи художником, завжди дбав про образне зорове вирішення вистави і часто, користуючись мінімальними елементами художньо-декоративного оформлення, у кожній сценічній постановці добивався різноманітності та феєричної зміни мізансцен, акторської взаємодії і ансамблевості, чітких зовнішніх та внутрішніх виразних засобів сценічного образу, вірних музичних акцентів, що неодмінно створювало чудову атмосферу і залишало незабутнє враження у глядачів.

Його остання робота – інсценізація казки Ганса Христіана Андерсена «Свинопас». Це ще один чудовий урок драматургічної та режисерської майстерності поєднання художнього тексту та імпровізаційних текстів на злобу дня, політичного моменту, уміння добитися від акторів філігранної лінії ведення ролі, пластичного малюнку, вдалого лаконічного художнього оформлення з епатажним фіналом вистави, де розриваються усі декорації.

Багато років Віктор Петрович керував театром-студією «На Зарванській», підтверджував його почесне звання «Народний» та неодноразово виборював І місце на обласному огляді-конкурсі аматорських театральних колективів «Подільська сцена».

Ободовський В.П. був нагороджений почесними відзнаками Міністерства культури і мистецтв України « За багаторічну плідну працю в галузі культури», «Відзнакою міського голови» міста Кам’янця-Подільського, почесними грамотами управління культури, туризму і курортів Хмельницької обласної державної адміністрації, грамотами адміністрації коледжу культури і мистецтв.

Віктор Петрович користувався заслуженим авторитетом серед колег-викладачів навчального закладу, патріотом якого він був. Але найбільша його заслуга – незчисленна когорта випускників, які працюють у професійних театрах України та за її межами. Серед них провідні та заслужені артисти, викладачі вищих навчальних закладів, керівники закладів культури області, керівники аматорських театральних колективів, які з гордістю та вдячністю можуть сказати, що їх навчав великий педагог і справжній майстер Віктор Петрович Ободовський.

Вважаючи його патріархом спеціалізації ВТЗ, ми багато років знали, що старший колега щедро поділиться знаннями з історії театру та з історії відділу, дасть поради з методики викладання тієї чи іншої теми, з технології підготовки вистави, підтримає в потрібний момент, захистить, підбадьорить. Особливо цінували його похвалу і добре слово.

Він зі своїм, з нашим відділом, якому присвятив більшу частину свого життя і ми, колишні студенти та колеги гідно продовжуватимемо його справу.

Сьогодні відчуваємо його присутність… Згадуємо світлою пам’яттю.

  • 5-06-2016, 15:06
  • 468
  • 0

Ентузіаст бібліотечної справи

Пам’яті Трубіцької Катерини Степанівни

 

Ентузіаст бібліотечної справи

 

5 червня 2016 року перестало битися серце Трубіцької Катерини Степанівни – чудової людини, прекрасного педагога, наставника багатьох поколінь студентів, які здобували бібліотечну професію.

Народилася 07.12.1936 р. в селі Мала Білозерна Великобілозерського району Запорізької області в сім’ї колгоспників. Навчалася на бібліотечному відділі Мелітопольського культурно-освітнього технікуму Запорізької області, Харківському бібліотечному інституті. Катерина Степанівна працювала викладачем у Кам’янець-Подільському коледжі культури і мистецтв з 1959 по 1992 роки. Колеги та студенти цінували її за принциповість і працездатність, непохитні моральні принципи та переконання. Багато років очолювала циклову комісію. У 80-х роках Трубіцькій К. С. було присвоєно кваліфікацію викладача-методиста.

У 1967 році була нагороджена медаллю«За трудову відзнаку», в 1985 році нагороджена медаллю «Ветеран праці». Вона неодноразово обиралася секретарем партійного бюро парторганізації училища, секретарем педагогічної ради, секретарем профкому. З  33-річної трудової діяльності – 22 роки була класним керівником. Вихованці Катерини Степанівни працюють у бібліотеках Поділля та всієї України. Саме вона виховувала любов до професії, книги, читання, вчила бути справжніми людьми.

Своєрідним життєвим заповітом для теперішніх і майбутніх студентів звучать слова Катерини Степанівни Трубіцької:

«…Я дуже рада за всіх вас сьогодні, що ви такі молодці і прагнете наполегливо йти в крок з життям.

Успіху всім! Здоров’я! Везіння! Спокою! Ваше право приймати мої девізи життя, але я ділюсь ними, бо 

  • 18-04-2016, 13:14
  • 392
  • 0

Озарчук Людмила Володимирівна


  • 13-04-2016, 10:16
  • 511
  • 0

Швець Олена Сергіївна

 

Швець Олена Сергіївна

Швець Олена Сергіївна 1949 року народження, родом  з Уссурійська, Приморського краю (Росія). Але її сім'я часто переїжджала з місця на місце.

В лютому далекого 1930 р. в Радянському Союзі почалася масова ліквідація куркульства, як класу. Під колеса цієї машини потрапила її сім’я – бабусю і дідуся заслали Далекий Схід, на кордон  і Китаєм, в місто Уссурійськ де вони прожили до 1950 року.  

У 1950 році переїхали до родичів в місто Лубни Полтавської обл. В 1955 році переїхали в місто Краснодар. Тут Олена Сергіївна закінчила школу, після закінчення якої працювала в педагогічному інституті.

В 1969 році вступила в Кубанський Державний університет, після закінчення якого, в 1974 році, по розподілу їде до Молдови в м. Кишинів. Працює художником по розпису тканин. В тому ж році починає працювати викладачем малюнку, живопису та композиції Кишинівського технологічного технікуму,  якому віддала 20 років. Цей період згадує, як найкращі роки життя, тому що працювала з дуже талановитими студентами, яких відбирали по величезному конкурсу – 10 чоловік на місце. 

В 1992 році дирекція Кам'янець-Подільського училища культури запрошує Олену Сергіївну на роботу, на посаду викладача декоративно-прикладного мистецтва, з метою створення в училищі відділення декоративно-прикладного мистецтва.

Навчальні дисципліни, які викладала Олена Сергіївна, відрізнялись надзвичайно цікавим викладенням матеріалу, багатим на методичне забезпечення,  наочний та роздатковий матеріал, який виконувала власноруч разом із студентами.

За роки викладання в училищі культури приймала активну участь у створенні виставкового залу училища культури, займалась оформленням навчальних аудиторій, оформленням сцен до різноманітних уч

  • 12-04-2016, 11:28
  • 395
  • 0

Красновольська Олена Степанівна

Викладач природничих дисциплін

 

З 1948 по 1965 рр. працювала в училищі (17 років), з якого пішла на пенсію. Викладала природознавство, хімію, основи соціалістичного сільського господарства. Дружина директора Фещука Михайла Григоровича.

Повернулися в Кам'янець-Подільський після війни. В евакуації були в Пензі, звідки повернулися в м. Київ, де Фешук М.Г. працював в Міністерстві освіти. Коли організували училище, то він і Рудько Марфа Павлівна отримали направлення в Кам'янець-Подільський технікум політосвіти.

В перші повоєнні роки їздили в села агітували, щоб йшли вчитися, трудні були роки, ремонтували училище, студенти самі готували їжу, їздила на Західну Україну, там працювали, а за роботу давали крупу, муку. Одного разу привезли гречку, частину гречку роздали вчителям, але споживати її не могли, тому що в крупу насипали залізних опилок, щоб була важчою.

Училище розташовувалося в будинку по вул. Шевченка (там де зараз Будинок вчителя) у колишньому воєнному госпіталі, але там були погані умови навчання - клопи, таргани.

Режисери з постановками їздили в села, щоб агітувати до вступу в технікум. Молодь не дуже бажала вчитися в технікуму, тому що професія бібліотекаря та завідувача клубом була низькооплачуваною.

  • 12-04-2016, 10:50
  • 549
  • 0

Комаринський Анатолій Григорович

 

Комаринський Анатолій Григорович Комаринський Анатолій Григорович Комаринський Анатолій Григорович

Анатолій Григорович народився 19 червня 1937 року у Вінницькій області. Закінчив школу в 1955 році. Поступив в військове училище в Чернівцях, там провчився 2 роки і училище перевели до Львова, яке закінчив в 1958 році. Після закінчення училища служив в елітних підрозділах: лінійній службовій частині та у розвідці. В 1964 році з Івано-Франківська був переведений в Угорщину, де прослужив 5 років.

В 1969 році Анатолій Григорович повернувся в Івано-Франківськ і до 1972 року служив там у військовій частині. В жовтні цього ж року був назначений викладачем військової кафедри в сільськогосподарському інституті, де викладав до 1986 року.

В 1986 році Анатолій Григорович звільнився з військової служби і у наступному році прийшов на роботу в Кам’янець-Подільське училище культури. В училищі пропрацював з 1987 по 2006 рік.

  • 11-04-2016, 16:51
  • 410
  • 0

Белявська Діна Іванівна


Белявська Діна Іванівна Белявська Діна Іванівна Белявська Діна Іванівна Белявська Діна Іванівна

 

 


  • 11-04-2016, 13:29
  • 440
  • 0

Трубіцька Катерина Степанівна

Автобіографія

 

Трубіцька Катерина Степанівна Я, Трубіцька К.С., (дівоче прізвище до 1968 р. –  Хижняк К.С.) народилася 07.12.1936 р. в селі Мала Білозерна Великобілозерського району Запорізької області. Батьки мої були трударями-колгоспниками.  Батько  учасник  Великої  Вітчизняної війни, був інвалідом війни. У складі сім’ї було  4 дітей, одна з сестер уже покійна.

Про професію бібліотекаря почула в рік закінчення семирічної школи  в 1952 році від подружки своєї старшої сестри, яка планувала вступити на бібліотечний відділ Мелітопольського культурно-освітнього технікуму Запорізької області. Закохалася в професію бібліотекаря вже навчаючись в технікумі.

У 1952 році я закінчила 7 класів з однією четвіркою, здала вступні іспити до названого вище технікуму теж з однією “4”. Закінчила  його з відзнакою у 1955 році і була направлена на навчання до Харківського бібліотечного інституту (без вступних іспитів).

Навчалася на відмінно та добре. Стипендія на той час була єдиним джерелом для існування (до всього в інституті на той час не було зовсім гуртожитку). Але все більша закоханість в професію (робота з людьми і для людей) давала наснагу і перемагала всі матеріальні труднощі. У всі літні канікули працювала в сільських бібліотеках на відповідальних посадах  (направляли у відділі культури району, де я народилася). Найбільше з усіх бібліотечних дисциплін любила бібліографію і тому під час розподілення на роботу після закінчення інституту,  маючи право вибору за відмінну успішність та активну громадську роботу, обрала посаду бібліографа в Хмельницький обласний бібліотечний коледж. До того ж, в інституті діяли курси товарознавців книжкової торгівлі Книжкової палати України, які я теж успішно закінчила. Але сталося так, що мені не вдалося працювати у вказаній установі.

Начальник Хмельницького обласного управління культури після 3-х денних розмов зі мною, заагітував мене піти на посаду викладача  бібліотечних дисциплін Кам’янець-Подільський культосвітнього технікуму.

  • 11-04-2016, 13:21
  • 432
  • 0

 Для мене він завжди взірець

Спогади про Юрчишина Івана Степановича

директора культосвітнього училища

 

Для мене він завжди взірець За весь період існування Кам'янець-Подільського училища культури Юрчишин І.С. був директором найдовше.

Мені пощастило з ним працювати 21 рік і не поривати тісних зв'язків і після того як він перейшов на викладацьку роботу в Кам'янець-Подільський педінститут. Пам'ятаю як я вагалася їхати працювати викладачем в училище за проханням та наполяганням тодішнього начальника Хмельницького обласного управління культури, бо одержала я призначення, після закінчення в 1959 році Харківського бібліотечного інституту на посаду бібліотекаря в Хмельницький обласний бібліотечний колектор.

Мої побоювання дещо вщухли в перші ж дні по прибутті в училище. Іван Степанович зустрів мене тепло, по-батьківськи пізним дощовим вечором у вестибюлі головного корпусу, де на повну ходу йшов ремонт, перебудова. До речі, з першого і до останнього року своєї роботи в училищі, він щось ремонтував, реконструював, добудовував, будував. Недаремно в училищі його називали Іваном-будівником. І як результат збудованого ним: - третій корпус, спортзал, гуртожиток та інші.

Мені йшов 23 рік, заїхала далеко від рідної Запорізької землі, нікого не знала, але теплий прийом і увага з перших днів директора і тодішнього завуча Зуськова Арсена Івановича, вселили в мене спокій, надію, допомогли влаштуватися в старому гуртожитку (нині корпус на польських фільварках). З вдячністю згадую і про те, як вони взнавши, що в мене невідомо як зникла  з портфеля перша зарплата, а пізніше і новий теплий шарф вони організували матеріальну допомогу. Як це було зворушливо. Юрчишин Іван Степанович, за моїми багаторічними спостереженнями, по-батьківськи відносився до всіх співробітників та учнів. Вражала його простота у спілкуванні, безмежна скромність, працелюбство. Як сьогодні я його бачу стрімким, завжди охайним, з бійцівською виправкою, швидкою ходою, з рідкісно білою сивиною на чолі.

  • 8-04-2016, 15:50
  • 425
  • 0

Осіннє золото

Відеофільм про викладачів-ветеранів


Осіннє золото

 

 

Під час проведення урочистостей та концертної програми до Дня працівників освіти (2008р.) студенти спеціалізації «Кіно-фото-відеосправа» презентували відеофільм про викладачів-ветеранів коледжу.

«Осіннє золото» так з любов’ю студенти назвали викладачів, які багато років віддали рідному навчальному закладу та виховали не одне покоління його випускників. Відеорядки фільму розповідають про творчі, неординарні особистості та педагогічний досвід:

ü Оруся Миколи Прокоповича (циклова комісія народних інструментів);

ü Ляшук Людмили Олексіївни (циклова комісія гуманітарних дисциплін);

ü Білецької Алли Іванівни (циклова комісія гуманітарних дисциплін);

ü Кутішевської Ганни Семенівни (циклова комісія культурологічних дисциплін).

  • 6-04-2016, 11:10
  • 724
  • 0

Наш спогад – у біографію коледжу

 

Наш спогад –  у біографію коледжу

Історія нашого коледжу є предметом гордості всіх, хто в ньому працює та навчається, тих, хто збагатив його славу і честь, створював традиції та заклав фундамент на майбутнє. За свою багаторічну історію коледж культури і мистецтв випустив багато молодих, енергійних, талановитих фахівців. Багато з них переросли своїх учителів, хоч, власне викладачі назавжди в їх пам’яті залишились наставниками.

Спогади ветеранів – це урок високих моральних цінностей для теперішніх і прийдешніх студентів. Ця збірка – вияв вдячності тим, хто стояв біля витоків навчального закладу, творців живої легенди його історії. Перегортаючи сторінки цієї книги, ти ніби стаєш на поріг свого рідного коледжу, із затамованим подихом заходиш до своєї аудиторії і бачиш через роки обличчя своїх однокурсників, викладачів. Світлі спомини наповнюють твою душу і серце...

Коледж – наша велика родина. Вона об’єднує добром і любов’ю викладачів і студентів усіх поколінь, збирає їх до свого порога. Тож нехай кожна така зустріч буде теплою, щирою, яскравою!

  • 30-03-2016, 11:24
  • 454
  • 0

Миронюк Михайло Лаврович


Миронюк Михайло Лаврович

 

 Миронюк Михайло Лаврович Миронюк Михайло Лаврович Миронюк Михайло Лаврович

 

  • 30-03-2016, 09:52
  • 594
  • 0

Гордійчук Марія Петрівна


Гордійчук Марія Петрівна


Біографічна довідка 

 Народилась Марія Кіндюх 15 квітня 1940 року в мальовничому передмісті міста Калуша - с. Хотіні на Прикарпатті в робітничо-селянській сім’ї.

Навчалася в Калуській середній школі №1, після закінчення якої вступила в 1957 році в Івано-Франківське (тоді Станіславське) музичне училище. Навчаючись в училищі, брала участь в концертній бригаді, виступаючи перед населенням області, у військових частинах, тощо. Деякий час працювала (в основному на канікулах) в піонерських таборах, навчаючи дітей хорових пісень, проводячи різні масові заходи, розважальні програми. Грала ролі у виставах Івано-Франківського драматичного театру («Невольник», «Гуцульська правда», «Наймичка» та інші).

У 1961 році, після закінчення училища, за направленням Міністерства культури переїхала на Хмельниччину. Працювала в Кам’янець-Подільській музичній школі на посаді викладача музично-теоретичних дисциплін 12 років. З 1973 по 2012 рік працювала в нашому навчальному закліді.

  • 2-10-2015, 10:32
  • 676
  • 0

Музей – місце зустрічі ветеранів

 

Музей – місце зустрічі ветеранів

 

2 жовтня на урочистості з нагоди відзначення Дня працівників освіти завітали ветерани – Лис Н.П., Швець М.Д., Комаринський А.Г., Філонов В.О.

Їх щиро вітали студенти та колеги-викладачі. Після концертної програми ветерани зібралися в музеї, де вони переглянули нові експозиції, персональні теки ветеранів, а також обговорили із новообраною головою ради ветеранів коледжу Тараненко П.А. основні напрямки діяльності та план роботи ветеранської організації на 2015-2016 н.р.



  • 6-05-2015, 16:25
  • 967
  • 0

Чернілевська Марія Григорівна

 

Чернілевська Марія ГригорівнаНародилася Марія Григорівна  Чернілевська 20 грудня 1927 року в м. Роздоллі Львівської області. Тут пройшло все її дитинство і юнацькі роки. І саме в м. Роздоллі Марія Григорівна закінчила 10 класів. Виросла вона в багатодітній сім’ї, в якій було шестеро дітей. В ранньому віці залишилася без батька, допомагала матері виховувати своїх молодших сестер.

Після закінчення школи поїхала у місто Львів, де влаштувалась на роботу в сільськогосподарський інститут на посаду секретаря директора. А щоб отримати освіту, змушена була вдень працювати, а ввечері ходила в вечірню школу, де одержала атестат зрілості. А далі Марія Григорівна здобуває вищу освіту – навчається в Педагогічному інституті на факультеті української філології. Після закінчення інституту поїхала в м. Чернівці. Тут вона провела роки своєї юності. Не зупиняючись на досягнутому, Марія Григорівна продовжує навчання на факультеті іноземних мов, на заочній формі навчання. В інститут поступило 30 чоловік, а закінчило лише 4, серед яких була Марія Григорівна. В неї було велике натхнення   до науки.

В інституті Марія Григорівна була найкращою студенткою.

Після одруження Марія Григорівна приїхала до Кам’янця – Подільського.  Виховувало подружжя двоє діток, дочку – Оксану і сина – Ігоря.

 Приїхавши до Кам’янця – Подільського, Марія Григорівна пішла працювати в училище культури, де викладала українську мову та літературу. На той час директором був Легкобит Л. О.  В Марії Григорівни  була група режисерів, яку вона дуже любила. В групі були майже усі дівчата. «Пам’ятаю, як я зі своїми студентами поставила п’єсу  «Назар Стодоля», в якій я також брала участь. У нас не було українських костюмів і я дала дівчаткам сорочки, які вони повишивали для виступу. А ще у мене була група бібліотекарів та багато інших груп, які я буду завжди пам’ятати. Я не шкодую, що працювала в училищі, бо я жила училищем. І про нього згадується все тільки хороше. Я з задоволенням хотіла б повернутися на роботу в той дружній колектив викладачів училища, але роки не дозволяють. Весь час, майже все життя я робила те, що мені подобалось. В 55 років пішла на пенсію і зайнялась сім’єю» - згадує Марія Григорівна.

 

  • 6-05-2015, 15:40
  • 886
  • 0

Ларкін Володимир Ілліч

 

Ларкін Володимир Ілліч

Ларкін Володимир Ілліч народився 4 грудня 1931 року в місті Часовья Донецької  області. Його батько працював шахтарем, а мати була домогосподаркою. У сім’ї, крім Володимира, було ще двоє хлопчиків – Олександр і Юлій. У 1934 році сім’я Ларіних переїжджає в Покровський район, де батько працює в Райкомі, а потім в Обласному комітеті Комуністичної Партії.

У 1941 році почалась війна. Володимиру Іллічу на той час було 11 років. Мати разом з дітьми відправляють в Караганду. Там Володимир працював в колгоспі: пас корів, а потім працював на конюшні. Вчитися не мав можливості, адже в сім’ї було ще два молодших брати, які потребували догляду, а мати не могла сама прогодувати і доглядати за ними. Тому він працював і доглядав за Олександром і Юлієм. В Караганді вони пробули до 1943 року. 1943 року переїхали в Донецьк, потім в село Дунаєвці Хмельницької області.

Володимир Ілліч поступив в Індустріальний технікум. Провчившись лише один рік, залишає його і іде в 9 клас. Але його забирають в армію. Ларкін служив на Кавказі, Кутаїсі і Батумі. В армії був старшим сержантом, збірником Грузії по кінному спорту. Їздив в Москву на першість. Там потрапив в десятку кращих. В армії прослужив 4 роки.

Після демобілізації приїхав у Кам’янець – Подільський. І через рік поступив у Педагогічний інститут на факультет фізичного виховання, спеціалізація – акробатика. В інституті був учасником силової четвірки. Вони їздили по всій Українській Республіці. В області штанги постійно займав перше місце. Закінчивши Педагогічний інститут, Володимир Ілліч іде працювати вчителем фізичного виховання у школу в селі Гуменці. Там він пропрацював 1,5 року. Пізніше працював 5 років у школі № 9, потім ще 5 років в Дитячій спортивній школі.

4 листопада 1956 року одружився з Надією Трохимівною. Навчалась Надія в Педагогічному інституті теж на фізичному вихованню. Там вони і познайомились. Після інституту вона була головою району. В 1964 році – директор Дитячої спортивної школи, а потім працювала завідуючою садком. У сім’ї народилось двоє дітей: дочка – Людмила Володимирівна і син – Андрій Володимирович.

Щирість і талант ніколи не старіють…

Творча зустріч з викладачем-ветераном коледжу

 

Щирість і талант ніколи не старіють…

В рамках студентського об'єднання «Музична вітальня» відбулася творча зустріч студентів з Гордійчук М.П., ветераном коледжу, високопрофесійним педагогом та активним популяризатором музичного мистецтва. Організатори заходу – Рудько Е.Й. та  Мартинюк О.В., викладачі циклової комісії хорових та музично-теоретичних дисциплін.

Завідуюча денним відділенням Лугачова Н.Г., студенти 318  групи, куратор Червоногородський І.І., викладачі циклової комісії та народний аматорський фольклорний ансамбль «Джерело», керівник Мечак Л.М. привітали Марію Петрівну з її 75-річним ювілеєм.  Під час зустрічі студенти познайомилися з біографією та творчим шляхом Марії Петрівни, переглянули відеопрезентацію, в якій представлені відгуки викладачів та випускників навчального закладу про її  професійну діяльність. Про цікаві факти з життя ветерана студенти дізналися також з документальних джерел,  які представлені  у музеї коледжу. 

З сердечною теплотою та ніжністю пройшла зустріч, яка надовго запам’ятається студентам нашого коледжу, адже щирість і талант ніколи не старіють.