Опитування
Оцініть роботу сайту:
5
4
3
2
1

Архів новин
Жовтень 2019 (5)
Вересень 2019 (17)
Серпень 2019 (7)
Липень 2019 (8)
Червень 2019 (26)
Травень 2019 (19)
Корисні посилання
КПККіМ » Ювілей коледжу » Творчий подарунок коледжу

Творчий подарунок коледжу

Творчий подарунок коледжу

Латюк Ніна Іванівна, завідуюча денним відділенням

 

Нема ні сну, ні спокою, ні ради…

Одні рятують  – інші б’ють і б’ють

І брешуть в очі всій чесній громаді

Й самі не знають вже куди ідуть…

 

Ідуть і топчуть нашу землю й душі

Навалою агресію несуть

І вже не сила  ні воді, ні суші

Мовчати і терпіти їхню лють

 

Брехня вже перейшла усякі межі

А правду нищать у льохах

І триколори вішають на вежі

І стверджують, що буде тільки так

 

О, світе праведний, почуй молитву

За Україну і за мій народ

І зупини війни кровопролиття

Пошли нападникам людських чеснот


  

Подрузі!

 

Не плач, не ремствуй й не тужи

Шукай дорогу до розради

В минулому ховатись не спіши

Біжи до друзів  на пораду.

 

Спіши творити  на землі добро

Для тих, хто  прийде після тебе

Забудь образи, болі, чуже зло

Й очисти душу перед небом.

 

Бо довго їй у темноті блукати

І споглядати світ у грішній суєті

Й не мати змоги нас за руку взяти

І показати праведні путі

 

Тож не гріши, не ремствуй і не плач

Шукай дорогу до душі людської

Що не пробачила колись, пробач

І помирись, хоча б, сама з собою.


  

Любити світ

 

В душі я камінь не носила

У серці злобу теж берегла

Весну і осінь я любила

І з долею у згоді я жила

 

У мріях я в небо  літала

До сонця, до хмар навпростець

Земля під ногами кружляла

Вдягаючи часу вінець

 

А час пролітав, як на конях

У кадрах німого кіно 

Й здавалося ось він… в долонях

Та ні! Не догнати його…

 

Як мало мудрості в людині

Аби пізнати сенс життя

Щоб кожну мить  святої днини

Не загубити в суєті буття

 

Бо без печалі нам жити

Є втрати, сльози й каяття

Життя нас вчить усіх любити

Як любить матінка дитя

 

Любить, бо іншого не буде

Душа у вічность одійде

Єства вже нашого не буде

І зовсім новий час прийде


   

Весна у Кам'янці 

 

Весна у Кам'янець прийшла

Яскраво-жовтим первоцвітом

Поважна, світла, гомінка

Мов фея зринула над світом

 

Бузок каньйони огорнув

Фатою кольорів духмяних

Й повів в казкову таїну

Романтиків, поетів і коханих

 

Весна буяє, аж дзвенить

На крилах пісні нас  гойдає

І гронами рясних суцвіть

Все місто ніжністю вкриває

 

Ця дивовижна чарівниця

Красу у місто принесла

Фортеця сонячно іскриться

Їй оду радості співа

 

Зраділо місто сивочоле

Акордам ранньої весни

Й поринуло у світле море

Любові, щастя і снаги.

 

Тріумфальна чаклунки хода

Пробудила круті береги

І понесла велично ріка

Сьогодення в майбутні віки.


   

Життя

 

Життя – це плин перебігу подій

Досягнень, радощів і смутків

Високих злетів і низьких падінь

Вагомих й незначних здобутків.

 

Це море мрій і сподівань

Надій на віддане кохання

Це невимовний біль прощань

І помилок гірке визнання

 

Життя – така свята любов

Що посягається роками

В думках, піснях, словах розмов

І завжди, завжди поруч з нами

 

Життя збирає нас в сім’ю

Вчить мудрості людських відносин

Долає прикрощів стіну

І гідність духу нам підносить


  

Вечір на річці  

 

Багаття грає мерехтливо

Вогонь відблискує в ріці

Розхристане  латаття хтиво

Цілує мокрі камінці.

 

Акордами гітара  тужить

Хтось пробує читать вірші

А місяць хитро око мружить

Ніби підморгує вербі

 

Зорі гойдаються а воді

Місячна вабить доріжка

Дівчата співають коханим пісні

Трепетно, щиро і ніжно…

 

Їх пісня землю огортає

Свята і божа благодать

Й нічого кращого немає

Ніж те, що нам дано пізнать


  

Країна мрій

 

Із каменю красу нетлінну

Нам зодчі залишили на віки

Величне  рук людських  творіння

На голубому фоні неба і води.

 

П’янить лаванда і гірський ірис

І місяць стелить стежку на воді

У спогади – ведуть платани й кипарис

Й живуть фантазії химерні і смішні.

 

Тут хвиля хвилю доганяє

Жадана серцю кожна мить

Легенький вітерець гуляє

Прибою музика звучить.

 

В палацах пишних і в горах,

Де ліплять гнізда ластівки

На крутосхилах і в садах

Живуть надії і казки.

 

Країна світлих сподівань 

В магноліях, трояндах і плющах

Чарівний край пори кохань

Оспіваний в легендах і піснях  

 

Тут розсипають перли водоспади

Й відлунням озиваються в горах

Прожитий день уже позаду

Наступний ще в нових піснях


   

Млин

 

Гортає рік сторінки днів

Весна колише ясні зорі

Старезний млин, що почорнів

Стоїть, як вартовий, в дозорі

 

Багато бачив  старий млин

Розлук, печалей, чорних смутків

Повільно й тихо часу плин

Міняв їх на нові здобутки.

 

Він свідком був добра і зла

Співав скрипучу свою пісню

Був годувальником села

В часи  розваг й в годину грізну.

 

Він знав в обличчя земляків

Що брали сміло в руки зброю

Не знав і знати не хотів

Що зло колись повторить  доля…

 

Не відав, що зганьблять народ

Запроданці і казнокради

Й сплюндрують знамено чеснот

На політичнім полі зради

 

Знесилений, з одним крилом

Він гордо з вітром розмовляє

Неначе всім своїм єством

Запроданців і зайд застерігає:

 

«Оглянься, злий і підлий кате,

Весь світ зневажив вже тебе

Й не вірить фальші кожна хата

Розплати час уже гряде.

 

Недовго брехням світом править

Недовго лицемірству жить

Бо правді крила світ розправить

Тобі ж планета не простить!»


  

Тітка Настя

 

Тітка Настя – одинока тітка

Непомітною в селі живе

Тільки рипне біля стежки хвіртка

Виглядає… хто це там іде…

 

І прожогом кинеться  стрічати

На порозі стане, розцвіте

Стріне й пригостить як мати,

У розмові душу відведе

 

Скільки літ вона чекає сина

Що загинув у чужих світах

Він надія був її єдина

І його забрав  Афганістан

 

Десять літ до неї приїжджали

Його друзі і його комбат

Дах чинили і дрова рубали

Але сина не вернуть назад…

 

І здавалось наче від’ятрило

Думала у вічність  відійшло

Тільки туга біля серця нила

Й сивина рясніла над чолом…

 

Ні! Не варто рану ворушити

Згиньте думи й спогади сумні!

З вами боязно й нелегко жити  

А ви тлумитеся день при дні.

 

Ще й самотність крила розпустила

І шугає тінню  по кутках

А вона ж його під серденьком носила…

Й він приходить ще до неї в снах…


 

За законами кола

 

Я сьогодні зустріла  сонце

Воно лагідно посміхалось

Заглядало в душі віконце

І на хвилях морських гойдалось.

 

Ніжно пестило мої руки

І пісок під ногами гріло

Бо не знало воно розлуки

Що покірно душа терпіла.

 

Воно туги душі не чуло

Та й  навіщо йому її знати…

В нього звичне бажання було

Ясний промінь на хвилі гойдати.

 

Легко в небі гуляло воно

За одвічним законом кола

Болю знати йому не дано

В нього свій шлях до видноколу.


 

Заспівай мені пісню, коханий

Почитай мені щирі рядки

Хай залишеться світ невпізнаним

Де у ньому лиш я є і ти…

 

Хай народиться тільки між нами

Світлий струмінь кохання і мрій

І хай небо почує зізнання

Я сьогодні твоя, а ти мій…

 

Хай злітають зірки зорепадом

І гуркоче гірський водопад

Хай весна в промовицях із градом

Гімн співає коханню без зрад!