Конкурс "Великодній дивограй"
Конкурс "Рукотворні барвоцвіти"
Кам'янець-Подільському коледжу культури і мистецтв - 90 років
Крізь віки… Участь у заході
Андріївські вечорниці. Театралізоване дійство
Меню навігації
Опитування
Оцініть роботу сайту:
5
4
3
2
1

Архів новин
Вересень 2021 (17)
Серпень 2021 (10)
Липень 2021 (63)
Червень 2021 (28)
Травень 2021 (18)
Квітень 2021 (13)
Корисні посилання
КПККіМ » Особистості » Юрчишин Іван Степанович

Юрчишин Іван Степанович

 Для мене він завжди взірець

Спогади про Юрчишина Івана Степановича

директора культосвітнього училища


Для мене він завжди взірець. Спогади про Юрчишина Івана Степановича, директора культосвітнього училища. За весь період існування Кам'янець-Подільського училища культури Юрчишин І.С. був директором найдовше.

Мені пощастило з ним працювати 21 рік і не поривати тісних зв'язків і після того як він перейшов на викладацьку роботу в Кам'янець-Подільський педінститут. Пам'ятаю як я вагалася їхати працювати викладачем в училище за проханням та наполяганням тодішнього начальника Хмельницького обласного управління культури, бо одержала я призначення, після закінчення в 1959 році Харківського бібліотечного інституту на посаду бібліотекаря в Хмельницький обласний бібліотечний колектор.

Мої побоювання дещо вщухли в перші ж дні по прибутті в училище. Іван Степанович зустрів мене тепло, по-батьківськи пізним дощовим вечором у вестибюлі головного корпусу, де на повну ходу йшов ремонт, перебудова. До речі, з першого і до останнього року своєї роботи в училищі, він щось ремонтував, реконструював, добудовував, будував. Недаремно в училищі його називали Іваном-будівником. І як результат збудованого ним: - третій корпус, спортзал, гуртожиток та інші.

Мені йшов 23 рік, заїхала далеко від рідної Запорізької землі, нікого не знала, але теплий прийом і увага з перших днів директора і тодішнього завуча Зуськова Арсена Івановича, вселили в мене спокій, надію, допомогли влаштуватися в старому гуртожитку (нині корпус на польських фільварках). З вдячністю згадую і про те, як вони взнавши, що в мене невідомо як зникла  з портфеля перша зарплата, а пізніше і новий теплий шарф вони організували матеріальну допомогу. Як це було зворушливо. Юрчишин Іван Степанович, за моїми багаторічними спостереженнями, по-батьківськи відносився до всіх співробітників та учнів. Вражала його простота у спілкуванні, безмежна скромність, працелюбство. Як сьогодні я його бачу стрімким, завжди охайним, з бійцівською виправкою, швидкою ходою, з рідкісно білою сивиною на чолі.

Нас викладачів та учнів постійно закликав займатися спортом, вести активніший спосіб життя. Пам'ятаю таку його згадку. Десь в 42-43 роки його раптово схватило серце, довгенько перебував у лікарні, лікарі сказали, що вилікує його тільки спорт. Почав він з ранкової ходьби від 1 до 5 км. І так він це робив до кінця свого життя. Крім, того ним була створена своєрідна група здоров'я (баскетбольна команда), грали на стадіоні сільськогосподарського інституту, капітаном був одноголосно обраний наш директор.

Як керівник, Юрчишин І.С, був об'єктивним, справедливим, не скупився на похвалу за успіхи та досягнення, критикував за недоліки і упущення. Все це робилося тактовно. Нас, викладачів бібліотечних дисциплін та учнів, ріднило з Іваном Степановичем ще і те, що його дружина бібліотекар за професією до пенсійного віку пропрацювала бібліотекарем.

Сам він багато читав, любив книгу, вдома у нього була бібліотека, яка постійно поповнювалася. Іван Степанович був всебічно розвиненою людиною та чудовим співбесідником. Він любив учнів, а учні любили його. Не раз він говорив, що найбільшу насолоду як викладач він одержує на бібліотечному відділі, тому що бо там начитані учні. А як він любив музику, пісню, сам непогано співав. Мені розповідали таке, що коли запропонували Івану Степановичу посаду директора технікуму, то мотивували таким: педагогічна освіта, стаж роботи, вміє грати і співати. А дружина розповідала, що в молодості коли він приходив додому, а їжа не була ще готова, він ніколи не висловлював незадоволення з цього проводу, а брав гітару в руки і співав.

Були випадки, коли директор за замовленням учнів на випускних вечорах (застільної частини) виконував від усієї душі пісню про рушник, але міг і сказати, що це бажання Катерини Степанівни. Іван Степанович був зразковим сім'янином. Чого варта його заява, що в житті він міг би віддати все крім родини: коханої дружини і дітей.

Я маю право заявити, що всі ці роки він був мені як батько. Залишивши училище, він не поривав з ним зв'язків. При зустрічах цікавився справами колективу, радів успіхам, співпереживав невдачам, труднощам. Пам'ятаю як він перебуваючи в лікарні, все-таки прийшов в Будинок культури на звітний концерт училища.

Завжди відкритий, усміхнений, оптиміст, простий у стосунках. В ньому дійсно було те, що служило взірцем для мене і кожного із співробітників училища та учнів.

З почестями проводжало училище Юрчишина І.С. в останню путь. На очах багатьох присутніх членів колективу та випускників бриніла сльоза.

Я з 1992 року проживаю в м. Вінниці, але щороку приїжджаю як до рідного училища так і щоб вклонитися могилам дорогих мені людей з училища.

 

Трубіцька Катерина Степанівна,

викладач училища (1959-1992 рр.)